Для когось Pink Martini може здатися чимось на кшталт набутого смаку, але ця нова пропозиція насправді є сумою репертуару гурту французькою мовою і, на думку цього автора, найсильнішим альбомом на сьогоднішній день. По-перше, тексти й голоси є справжніми (за справу відповідають автори пісень, носії французької мови) та мають ностальгійну атмосферу старого світу, що у світі нескінченного політичного хаосу та серйозних технологічних потрясінь сприймається як легке полегшення. По-друге, переважно оригінальна музика (всі пісні, окрім двох, є оригінальними) є дуже захопливою та різноманітною за стилем. Тішить номер "Sympathique (je ne veux pas travailler)" / "Доброзичлива (я не хочу працювати)", з чудовим акустичним гітарним та фортепіанним соло, тоді як репертуар Сержа Генсбура початку 1960-х років і особливо запис "Gainsbourg Percussions" взяті з репертуару Сержа Генсбура, а також із запису "Gainsbourg Percussions" - це пісня "Dansez-vous?". "/"Чи танцюєш ти?" з жіночим вокалом. Вона має схожість із "Couleur café".
З каверів "Ma solitude" - це пісня Джорджа Мустакі за участю автора на вокалі та гітарі, а композиція Henri Salvador chestnut "Syracuse" інтерпретується як рішуче повільна річ із джазовим акомпанементом фортепіано й струнних, у той час як Чайна Форбс укотре демонструє, що вона є абсолютно достовірною вокалісткою французькою мовою. Слід зазначити, що справжня атмосфера старого часу створюється завдяки майстерним аранжуванням і виконанню оркестру Гарві Розенкратца. Оркестр чудово справляється з латиноамериканським ча-ча-ча підходом до "Où est ma tête?"/"Де моя голова?" або оркестрованим боса-нова грувом, що супроводжує "Je ne t'aime plus"/"Я більше не люблю тебе". Лише надмірно незрозумілий рок-н-рол у поєднанні з поп-музикою "Fini la musique"/"Музика закінчилася" не справляє враження. У наш час зовнішньої ворожості до всього, що сприймається як "чуже", коли шукають легких і вразливих цапів-відбувайлів, відрадно чути гурт, що позитивно обстоює розмаїття й освічене ставлення до решти світу.
